ІПДО НУХТ

Створення ІПДО НУХТ

Історія Інституту як навчального закладу післядипломної освіти керівних кадрів для харчової й переробної галузей невід'ємно належить історії промисловості, віддзеркалює процеси суспільного і економічного життя України в складі колишнього Союзу РСР і впродовж років розбудови і незалежності.

Соціальне замовлення

На межі 60—70 рр. XX століття економіка СРСР і, зокрема, харчова промисловість за макроекономічними показниками удвічі перевищила довоєнний рівень виробництва. Українська РСР посідала важливе місце у системі загальносоюзного територіального розподілу праці. Територія України становить 3% території колишнього Союзу, населення у 1965 році складало 20%.

Історична довідка про економічні показники промисловості Української РСР у 60-х роках:

Видобуток вугілля становив 34% від загальносоюзного обсягу, залізної руди —54%, виплавляння чавуну — 50%, сталі — 42%, виробництво металургійного обладнання — 47%, тепловозів — 96%, вантажних вагонів — 45%, тракторних плугів — 50%. Питома вага в експорті залізної руди й чавуну становила близько 100%, прокату — 72%, вугілля — 63%, газу природного — 100%, масла тваринного — 53%. Промисловість України у 1966 р. за видобутком на душу населення вугілля — 4294 кг випереджала США — 2512 кг, Англію — 3223 кг, ФРН — 3896 кг; за виробництвом цукру-піску — 115,3 кг: США — 22,9 кг, Англію — 15,6 кг, ФРН — 31,3 кг, Францію — 32,8 кг. (За джерелом: «Народне господарство Української РСР в 1966 р. Статистичний щорічник». Київ, 1967, стор. 65).

Показники збирання зернових культур — 20%, цукрового буряку — 56%, виробництво цукру-піску складало 61%, олії рослинної — 35%, масла тваринного — 25%. За загальним обсягом валової продукції (26% у 1966 р.) харчова промисловість поступалася лише машинобудуванню, а за кількістю зайнятих робітників посідала 4 місце. За роки семирічки (1959—1965 рр.) обсяг виробництва харчових продуктів зріс на 64%, було введено в дію 250 підприємств харчової промисловості, у т.ч. 18 цукрових заводів (з новими загальна кількість становила 180), 27 м'ясоптахокомбінатів і м'ясопереробних підприємств, 66 хлібозаводів, 12 пивоварних заводів; освоєно понад 400 нових видів харчової продукції, загальний список містив 1800 найменувань.

Урядовим п'ятирічним планом передбачалося у 1970 році довести обсяги збирання цукрового буряка до 13,1 млн. т, збільшити виробництво м'яса, молока, масла, консервів, кондитерських виробів, безалкогольних напоїв, пива тощо. Передумовою розвитку промисловості і збільшення обсягів виробництва було забезпечення галузі кваліфікованими кадрами.

Державна доктрина підбору кадрів за політичними ознаками та широко розповсюджена практика залучати на посади керівників і спеціалістів без відповідної профільної кваліфікації, особливо з огляду на нестачу спеціалістів у повоєнні роки, давала весь спектр своїх позитивних і негативних наслідків, то ж життя змушувало прискореними темпами навчати широкі верстви населення, особливо молоді, а також практиків, які виконували функції провідних спеціалістів на підприємствах.

Умови задачі

Післядипломна освіта фахівців та підвищення професійної кваліфікації практиків становили надзвичайно серйозну задачу.

З усієї кількості цукрових заводів Союзу 80% було зосереджено на території України, оскільки потенціал сировинної бази для вирощування буряків завдяки кліматичним умовам був найсприятливішим, а кадровий потенціал — практично невичерпним. У цукровій галузі України працювало близько 271 500 осіб, серед них з вищою і середньою освітою близько 11 тис.; безпосередньо у промисловості: інженерів — 2229, техніків — 5940. Спеціалістів сільського господарства: з вищою освітою — 1855, техніків — 697. Витрати праці в цукровій промисловості у 1965 р. на переробку 100 т буряків становили в середньому 25,7 людино-днів, на окремих нових заводах — 9...13, на старих — до 40 людино-днів. Передумовою нарощування виробництва та переоснащення підприємств ставало удосконалення кадрового забезпечення за рахунок підготовки нових та постійного підвищення кваліфікації працюючих спеціалістів.

У 1965-1966 рр. у Київському технологічному інституті харчової промисловості навчалося: на механічному факультеті 860 студентів, з них на стаціонарному відділенні — 519, на вечірньому і заочному — 163 і 179; на факультеті технології цукрової промисловості — 663 студенти, з них на стаціонарі — 559. Одеський технологічний інститут харчової промисловості у цей же час на технологічному факультеті готував 1932 спеціалісти, з них на стаціонарі — 1219, на вечірньому та заочному відділеннях 436 та 277 відповідно.

З реформою управління і утворенням Міністерства харчової промисловості України у 1965 р. проблеми професійного підходу до кадрових питань не втратили заідеологізованого варіанту вирішення, але фахова, а відтак і післядипломна освіта, поступово виходила на провідні позиції.

Місія

Епоха перемін, під знаком яких минало XX сторіччя, відбивалася у науково-технічному прогресі, соціальних процесах і людських стосунках. Моделі економічних перетворень у взаємозв'язку з проблемами управління виробництвом, які через двадцять років як класику успіху вивчали керівники і підприємці незалежної України, аналізувалися американськими та європейськими спеціалістами і переходили на сторінки підручників саме у ці роки. Країна розвинутого соціалізму, вивчаючи аналіз західних систем по критичних статтях, навчалася моделювати управлінські структури, враховуючи чинники професіоналізму, здатності до самоактуалізації особистості, лідерства, творчого розвитку. Саме ця місія, щоправда, сформульована у дусі часу як "виховання радянської людини — будівника комунізму", покладалася на новостворений Інститут і керівниками промисловості, і суспільством, і самою історією.

1969 р. Створення Інституту підвищення кваліфікації

У 1969 р. на базі Центральних курсів підвищення кваліфікації, які діяли при Раді народного господарства Київського економічного регіону (Київський раднаргосп) з вересня 1965 р. і навчали працівників різних галузей промисловості, було утворено факультет підвищення кваліфікації без відриву від виробництва для спеціалістів цукрової галузі. Курси проводили навчання із відривом від виробництва за рахунок коштів підприємств, що відряджали спеціалістів на підвищення кваліфікації. Деканом факультету було призначено Б.О. Куценка, заступником декана А.Л. Соколову, які були першими керівниками навчального процесу, а разом з викладацьким колективом факультету склали ядро майбутнього ІПК. В технології цукру так відбувається процес кристалізації.

Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів з філіалами у містах Вінниці та Одесі був створений у 1969 р. згідно з наказом Міністерства харчової промисловості УРСР від 25.08.69 №339 на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 08.08.69 №472. У 1970 р. був призначений на посаду директора Інституту Долгий Л.М. — в порядку переводу з Держплану УРСР.

Заступником директора у 1969 р. було призначено к.е.н. Г.М. Бєлова, який мав досвід викладацької роботи на кафедрі економіки КТІХП та в Головному управлінні економіки Держплану УРСР. Заступником директора з господарської роботи працював С.Г. Моісеєнков, по переводу на цю посаду з курсів Київського раднаргоспу.

1971

Слухачі курсів підвищення кваліфікації. 1971 р.

Бєлов Геннадій Миколайович

Бєлов Геннадій Миколайович, к.е.н., доцент, заступник директора ІПК з 1969 по 1971 рр.

Куценко Борис Олексійович

Куценко Борис Олексійович, к.т.н., доцент, декан цукрового факультету 1969 по 1971 рр.

Факультет цукрового виробництва становив основу. Навчальний процес організаційно й методично вдосконалювався, науково-педагогічні кадри опановували методики навчання дорослої аудиторії, неоднорідної за базовою освітою і рівнем фахової підготовки. Було створено Вчену раду ІПК. Заняття проводились у 5-поверховому приміщенні на вулиці Вовчогірській, 8а, згодом перейменованій на Естонську. На вулиці Шулявській, 22/24 було розпочато будівництво 7-поверхової будівлі для Інституту. Під пильним наглядом управління кадрів Мінхарчопрому формувався викладацький склад, типові навчальні програми надсилалися з Москви, з Методичного кабінету Міністерства харчової промисловості СРСР, звітували про роботу теж до Міністерства харчової промисловості Союзу. Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти СРСР затвердило Типове положення про Інститут підвищення кваліфікації ще у 1968 році.

Структура ІПК

У 1971 році наказом по Міністерству харчової промисловості УРСР № 100 від 26.02.71 «Про вдосконалення структури Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів Мінхарчопрому УРСР» за підписом заступника міністра харчової промисловості В.М. Дружиніна, який займався питаннями навчання кадрів, було ліквідовано факультет підвищення кваліфікації без відриву від виробництва і утворено в Інституті такі кафедри:

  • Техніки і технології цукрового виробництва.
  • Техніки і технології харчових виробництв.
  • Сільськогосподарського виробництва.
  • Економіки, організації і планування виробництва.
  • Права і управління виробництвом.
  • Цивільної оборони.

Планувалося з другого півріччя створити факультет організаторів виробництва.

1971—1973 рр. Реалізація

З 27.10.71 до 01.09.73 посаду директора Інституту обіймав Геннадій Миколайович Бєлов. Деканом об'єднаного у 1973 р. за наказом міністерства факультету цукрового і сільськогосподарського виробництва продовжував працювати к.т.н., доц. Б.О. Куценко. Факультет харчових виробництв очолював к.т.н., доц. В.В. Рекославський, економічний факультет — к.е.н. А.В. Федоров. Професорсько-викладацький склад поповнювався новими вченими, які мали досвід науково-дослідницької, педагогічної і практичної роботи в галузі. Багато з цих перших викладачів знайшли реалізацію свого покликання саме у навчанні дорослих, спеціалістів, професіоналів, які вже відбулися. Невтомне фахове самовдосконалення, до якого спонукала робота в такій аудиторії, педагогічний такт, творчий науковий пошук, притаманні ентузіастам справи, — якості, які, доповнюючи і поглиблюючи одна одну, сприяли створенню міждисциплінарних прикладних напрямів навчання. Авторитет науково-педагогічних шкіл, що мали своїм джерелом молоді колективи обдарованих і надзвичайно працездатних вчених, починав створюватися у ті перші роки. Кафедру техніки і технології цукрового виробництва очолювала к.т.н., доц. А.Л. Соколова, кафедру техніки і технології харчових виробництв — к.т.н., доц. В.Д. Корчагін, кафедру сільськогосподарського виробництва — к.с-г.н. М.А. Самойлов, кафедру права — к.юр.н. К.В. Жудра, кафедру економіки — к.е.н. П.П. Борщевський.

В деканаті факультету харчових виробництв працювали ст. інженер Журавель В.І. (з 1970 по 2000 рр.), Єремеєва М.І. (з 1973 р. понині), Цимбал Н.З. (з 1972 р.), у деканаті економічного факультету Цимбал Г.Г. (з 1967 р.), Дячкова Г.М. (з 1970 до 1983 рр.), Сірик В.А. (з 1973 р.). Створюється редакційний відділ, який очолює В.П. Луценко, редактор — Г.В. Брезницька. Бібліотеку очолювала С.М. Факторович, бібліотекарем працювала В.Я. Ясьмо. Відділ кадрів очолював ст. інженер І.С. Агеєв, бухгалтерію — А.Д. Калужина. Головою профспілки ІПК було обрано О. Балбекова.

Продовжувалися розбудова і будівництво Інституту.

Будівництво на вулиці Шулявській, 22/24 у 1971 році

Будівництво на вулиці Шулявській, 22/24 у 1971 році. Крайній праворуч — В.В. Рекославський, к.т.н, доцент, декан факультету харчових технологій.

Будівництво на вулиці Шулявській, 22/24 у 1971 році

Декан М.І. Мазур, голова профбюро О. Балбеков, к.т.н., доцент І.Т. Таранов звітують про роботу факультету. 1973 р.

Факультет економічного навчання на виробництві

У 1973 р. було створено факультет економічного навчання на виробництві і призначено деканом С.Ф. Обозного. На факультеті працювали Г.Н. Дячкова, В.Г. Гонтковський.

Для методичного забезпечення та координації роботи «народних університетів», покликаних у формі громадських організацій, створюваних на підприємствах та в організаціях, сприяти поширенню науково-технічної інформації та заохочувати до активної участі у переоснащенні, впровадженні більш прогресивних способів виробництва шляхом оптимізації процесів, економії ресурсів тощо. Варто визнати, що ентузіасти з виробничників, особливо з провідних спеціалістів, головних інженерів, механіків, працюючи викладачами і пропагандистами, дійсно стимулювали технічну творчість і впроваджували через структури народних університетів та шкіл комуністичної праці значну частину раціоналізаторських пропозицій. Підприємством, яке слугувало за зразок передового досвіду, довгі роки був Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат.

 
  • nuht-banner
  • Баннер

Ми в соціальних мережах

Меню користувача